Як боляче, коли доля безжальна до молодих! Та і обирає кращих...

Трагедія сталася сонячного дня 17 квітня 1991 року. З аеродрому Городня 20-річний курсант 3-го курсу Чернігівського вищого училища льотчиків Роман Єськов та його однокурсники виконували учбові польоти. Роман отримав добро на перший самостійний політ на літаку Л-39, борт №16, позивний «66» після двох контрольних. На висоті 800 метрів йому було потрібно пройти по великому колу, зайти в мале коло та здійснити посадку. Все йшло добре. Р. Єськов доповів керівнику польотів про виконання розворотів. Коли курсант почав знижуватись для заходу на посадку, раптом зупинився двигун літака.

У цей час він знаходився над центром села Заріччя Сновського району. Єськов не залишив літак, а повів палаючу машину в бік від будинків. Катапультувався тільки тоді, коли відвернув літак від Заріччя, але висота була вже недостатньою і парашут повністю не розкрився. Льотчик впав.

Люди, які підбігли з села, побачили недалеко від літака, що вибухнув, хлопця, який лежав широко розкинувши руки. Жінки цілували йому руки і ноги, бо розуміли – він їх рятував.

Незадовго до трагедії зроблене фото: всі курсанти зняли шапки і тримають їх, ніби віддають воїнську честь, і тільки Роман не зняв свою шапку і на його обличчі, на відміну від товаришів, нема і тіні посмішки.

Гарний хлопець високого зросту, який вирізнявся своєю скромністю і спокійністю, добре вчився, був волейбольною гордістю роти, мріяв про небо і хотів стати льотчиком. Фото Єськова Романа Валентиновича знаходилось на Дошці пошани роти.

Комісія, розслідуючи катастрофу, встановила, що під час зниження в двигун потрапила пташка, після чого він зупинився. Авторитетні члени комісії підтвердили, що в критичній ситуації курсант Роман Єськов діяв грамотно та свідомо.

На місці катастрофи жителі Заріччя зробили курган і встановили на ньому пам’ятний обеліск, а навколишнє поле називають Романовим.